Бути милосердним

8 грудня розпочинається, проголошений папою Франциском, Святий рік Милосердя. Спробуймо трішки роздумати над тим, чому наслідник святого апостола Петра закликає вірних у теперішній час звернути свою увагу саме на милосердя, а також, як я особисто, можу пережити цей рік, щоб зростати у цій чесноті.

У своїй енцикліці «Радість Євангелія» папа Франциск пише, що ми, розвиваючи культуру добробуту, «стаємо нездатними співчувати зойкам інших людей, вже не плачемо, бачивши їхню біду, і не хочемо їм допомагати, ніби за це відповідаємо не ми, а хтось інший». Сучасна людина, особливо молодь, живе страхом. Вона боїться вийти із себе назустріч іншій особі, натомість всі свої сили тратить на те, щоб за допомогою таких засобів, як багатство, слава чи влада, досягнути стану безтурботності, «ні від кого незалежності», а це означає прийняти пропозицію змія, самим стати для себе богом (Бт 3,5), що вже є однією з найбільших ілюзій, яка приносить людству стільки шкоди. Сьогодні людина втратила свою свободу, вона стала рабом ідей: політичних, економічних і навіть релігійних. Війна в Україні та Сирії, теракти у Парижі, секуляризація суспільства, насильство та вбивство беззахисних – все це є великим наслідком закам’янілості людських сердець.

Найчастіше так є, що в мене самого не виникає жодних сумнівів щодо моєї особистої гідності, однак, інших, які, як і я створені на образ і подобу Божу, я не сприймаю достойно, ба навіть використовую їх, як інструмент для досягнення власних цілей. Заповідь, дана Спасителем у Нагірній проповіді: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт. 5,7), по простому пояснює нам одну незаперечну істину: ми не можемо вповні любити себе і бути щасливим, якщо не будемо милосердними до інших. Милосердя звільняє нас із рабства ідей. Я буду вінцем Божого творіння, якщо сприйматиму такими також і своїх ближніх. Один персонаж із п’єси філософа-екзистенціаліста Жана-Поля Сартра говорить, що «пекло – це інші люди». Саме так ми і сприймаємо оточуючих нас людей, коли замикаємося лише на собі і на власних життєвих переконаннях та принципах. Однак, гляньмо на милосердного самарянина. Він, на відміну від священика та левіта, був вільним від різного роду ідеологій та релігійних переконань, що дозволило йому побачити ближнього у потребі і допомогти йому. Що твориться у моєму серці, коли я бачу ближнього у потребі? Найчастіше у ньому в першу чергу народжується осуд (він сам винен, що дійшов до такого), виправдання себе (я не зобов’язаний допомагати, адже в моєму житті теж були проблеми, які я, однак, зумів подолати самотужки), злість (існування страждань інших порушують компромісний спокій моєї совісті, тому я нарікаю на Бога, чому Він нічого з тим не робить), але чомусь майже ніколи наше серце в першу чергу не сповнюється простим співчуттям до цієї людини.

«Я вийму кам’яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне» (Єз. 36,26), говорить Господь устами пророка Єзекиїла. Якби ж ті, які звуть себе християнами, дійсно наслідували свого Учителя, основною наукою якого було не що інше як милосердя, наскільки б менше страждань і лиха було б у світі. Зараз людство відчуває велику потребу у людях із «милим серцем», яке замість того, щоб осуджувати чи ігнорувати інших, можуть перейнятися іншою особою настільки, щоб могти зректися себе. Із таким серцем як у Нього, який настільки полюбив людину, що зволив Сам стати нею.

Як можемо прожити цей рік Милосердя ми, семінаристи та священики? Можливо, навчитися виходити із тих мурів, які ми навколо себе збудували у формі православ’я, певних церковних правил, пережитого життєвого досвіду, своїх переконань та принципів і могти, забувши про себе, перейнятися життям іншої людини. Бути милосердним означає перш за все бачити в інших їхню неповторність та гідність, образ та подобу Божу, а не їхній вигляд, суспільне чи економічне становище, вигоду, яку ця особа може мені принести. Бути милосердним до інших означає бути милосердним до себе, бо саме тоді я звільняюсь своє серце від тої кам’яної шкарлупи, яка не дає йому жити по-справжньому. А найкращим взірцем для нас може бути Марія, яка завжди вміла бачити переживання та потреби інших, навіть найменші – згадаймо собі весілля у Кані Галилейській. Також цього року є заплановане проголошення блаженної матері Терези Калькутської святою. Те, що робила ця тендітна жінка-монахиня, є живою проповіддю Божого милосердя, якої так бракує нам, душпастирям.

Бажаю кожному з нас у цей рік розпалити у своєму серці чесноту милосердя, якого так спраглий нинішній світ, яке єдине в силі дарувати людству довгоочікуваний мир. Тільки через милосердя християнин здатний бути правдиво побожний, тобто дивитися на світ, на людей Божими очима. Більше того милосердя є влучною відповіддю віруючої людини на питання сенсу страждань і випробувань у її житті. Бог, допускаючи страждання особи, сокрушує її серце, робить його співчутливим. Тому, також постараймося в цей рік бути вдячними Богу за випробування та труднощі, – якщо переживатимемо їх разом з Ним, уподібнимось Його чоловіколюбію.