Нехай невідкладні справи почекають…

Я надивлюсь на сонце і на трави

Наговорюся з добрими людьми…

Коли сідаєш описати останню поїздку курсу з яким від початку і до кінця, тоді стає радісно і водночас сумно. Напевне вірш Ліни Костенко найкраще змальовує стан кожного семінариста VI курсу, особливо коли мова піде про незабутню подорож рідних по духу братів в Карпати.

Отож,  24 лютого усі невідкладні справи відійшли на другий план і брати VI курсу разом з духівником о. Іваном Дулибою відправилися у незабутню подорож. Вже з самого ранку яскраве сонце супроводжувало початок нашої поїздки. Ніхто не знав як саме відбудеться остання в семінарії але не остання в житті кожного семінариста подорож з рідним курсом. Однак, вже на початку прибуття у м. Стрий – тепло і гостинно зустрів нас парох храму Петра і Павла отець Роман Яців. Напевне, ще ніколи так не розпочиналася поїздка нашого курсу протягом навчання як цього року. Помолившись Божественну Літургії, ми були враженні красою та величчю храму, який був збудований 2006 році. Подумали собі що це катедра, але отець Роман нас запевнив що це простий храм… Уявляємо якою буде катедра Стрийської єпархії… Опісля молитви та екскурсією храмом, отець ласкаво запросив нас на сніданок. Браття, не приховували що проголодалися, але треба визнати, що отець неабияк підготувався до нашого приїзду. Щедрість та радість пані добродійки немала меж, а прекрасні доньки господаря напевне не одному брату запали в серце…

Після такого смачного і теплого прийняття, тепер, безперечно знав кожен, що наша подорож вдасться на ура. Наш маршрут був у напрямку відпочинкової бази Горицвіт в Орявчику. Добралися ми досить швидко і безпечно, адже нас віз п. Іван. Старалися якомога швидше поселитися, бо на нас чекало щось наздвичайно класне. Як потім стало відомо, ще ніхто з братів не катався в житті на лижах в горах, тому ми швиденько з нетерпінням поїхали на гірколижній спуск. Там, усі отримали лижі і трохи кумедними кроками пошкандибали на гору. Мені бракує слів, щоби передати ті емоції, які ми отримали катаючись на лижах. Але якщо комусь захочеться більше дізнатися про це то можна підійти до бр. Володимира Цайдера та отця Івана, котрі відзначились хоробрістю спуститися по декілька разів з найкрутіших спусків гори. Особисто я ніколи не забуду, як з’їжджав з гори і вирішив не ризикувати, а зупинитися та й спуститися трохи пішки (просто перед тим дуже сильно гепнувся), і чую крик зверху – це брат Сергій Довба на великій швидкості їхав прямо на мене. Тоді часу на думання не було, але і в лижах не дуже то втечеш далеко. Сталося чудо, що якось Сергій об’їхав мене. Тоді я зрозумів, що вже ніщо мене не злякає…

Після 4 годин катання на лижах, кожен був вимучений, але наповнений адреналіну і позитивом. Хотілося загрітися і поїсти, тому ми повернулися до нашої бази і почали готуватися до вечері. Але перед вечерею, ми спільно помолилися Вечірню, а відтак вже сіли за стіл. Бр. Олег Олійник вже декілька років поспіль відповідає в нас за приготування шашлика, тому ми з апетитом його з’їли. Згодом, мали нагоду піти в сауну, а вже після неї хотілося лише одного – спати….

Ранок був прекрасний. Гори, сонце і сніг додали нам сил та енергії продовжити нашу подорож. Помолившись спільно Божественну Літургію, а відтак поснідавши ми подякували господарям бази і відправилися до славного Дрогобича. Там ми зустріли о. Михайла Лесіва, котрий організував нам невеличку екскурсію містом, а відтак розказав про своє студентське життя в Дрогобицькій семінарії. По дорозі до семінарії, ми відвідали школу, де навчався Іван Якович Франко та помолилися біля пам’ятника загиблих в Афганістані. Також мали нагоду помолитись у катедрі Пресвятої Трійці заспівавши всі разом «Достойно». Вже у самій семінарії нас ласкаво зустрів віце-ректор і провів нам цікаву екскурсію семінарією. Там ми мали смачний обід, а після того відвідали тюрму на Стрийській, де мученицькою смертю загинули двоє наших блаженних Яким та Северин. Приємним моментом було для нас побувати у недавно збудованому музеї присвяченому покійному Архиєрею Юліану Вороновському, котрий був ректором Львівської Духовної Семінарії, а відтак правлячим Архиєреєм Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Подякувавши отцю віце ректору Дрогобицької Семінарії за цікаву екскурсію ми попрямували до нашої рідної Семінарії… В дома завжди набагато краще аніж в гостях. Наша поїздка запам’ятається назавжди, адже це поїздка VI курсу котрий через 100 днів знову продовжить свою подорож…