9 жовтня (26 вересня) 2012 року Божого

В Новому Заповіті зазначено, що Іван був сином рибалки Заведея. Матірю, згідно з деякими переданнями, була Саломія, донька Праведного Йосипа Обручника, охоронця Богородиці та Ісуса. Тож Іван міг мати родинні стосунки з Ним і до початком Свого служіння Месії. Після того, як Ісус покликав, Іван супроводжував Його усюди і завжди. Був присутній на моментах, коли Ісус брав з Собою лише кількох учнів – його, Петра та Якова (воскресіння дочки Яїра чи Переображення Господнє). На хресті, коли з дванадцяти апостолів лише він залишився біля розіп’ятого Ісуса, Той віддав під Іванову опіку Свою Матір. «І відтоді взяв її учень до себе» (Ів. 19,27) аж до Успіння.

Після Воскресіння Іван проповідував разом зі своїм учнем Прохором у Малій Азії, де навернули багато поган, проголошуючи Христову віру та чинячи чуда. Інші погани оскаржили Івана перед кесарем Доміціаном, який був гонителем християнства. Проте муки та бичування не примусили його зректися Христа, ні отрута і казан з «єлеєм вельми кипучим» не завдали ніякої шкоди. Імператор вважаючи його безсмертним, вислав на довічне заслання на острів Патмос, ще по дорозі на який Іван воскресив потонулого юнака, втихомирив бурю та вчинив багато інших чудес, навертаючи супутників. На Патмосі святий Іван продовжував апостольську працю, написав свої Послання, Євангеліє та Книгу Одкровення.

Пізніше імператор Нерва звільнив в’язнів і Іван повернувся до Ефесу, де прожив ще багато років, утверджуючи розпочату працю. Є свідчення про те, що він помер у віці понад 100 років (він є єдиним апостолом, який помер власною смертю).

Св. Іван – «учень якого любив Ісус» (Ів. 21,10) названий «Євангелистом любові», адже тема любові надзвичайно часто порушується у його творах. «Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними» – пише він у одному зі своїх Послань (1 Ів. 3,1).