5 ГРУДНЯ 2012 РОКУ БОЖОГО

У І ст. в місті Колосси жив заможний поганин Филимон. Під впливом св. апостола Павла він прийняв Христову віру разом зі своєю жінкою Апфією. Дім Филимона став місцем для зібрань місцевих християн.

Филимонів невільник-поганин Онисим пограбував його будинок і втік до Рима. Та сталося так, що там він зустрівся з ув'язненим апостолом Павлом, якому зізнався у крадіжці. Апостол навернув Онисима до святої віри і наказав повернутися до Филимона з його листом. У своєму посланні до Филимона св. Павло вияснює євангельські засади свободи і рівності між панами і рабами, хоч рабство у той час було ще законним явищем. Християнську рівність засвідчив Филимон, простивши Онисимові, якого прийняв як брата у Христі, і звільнив його з рабства.

Згідно з переданням, Филимон був колосським єпископом за правління імператора Нерона і загинув мученицькою смертю у Колоссах разом зі своєю дружиною Апфією, яку св. апостол Павло називав "любою сестрою".

Послання апостола Павла до Филимона: 1. Привіт 1-3; подяка 4-7; апостол заступається за Онисима 8-22; закінчення 23-25

1 Павло, в'язень Христа Ісуса, та брат Тимотей – Филимонові любому й нашому співробітникові,

2 і сестрі любій Апфії та Архипові, нашому товаришеві боротьби, і твоїй домашній Церкві:

3 благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

4 Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи тебе у своїх молитвах,

5 бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих;

6 щоб спільність твоєї віри стала діяльною у спізнаванні всякого добра, що є між; вами заради Христа.

7 Велику я мав радість і втіху з твоєї любови, бо ти, брате, дав відпочити серцям святих.

8 Через те я, хоч і маю повну в Христі сміливість тобі наказувати, що маєш робити,

9 все ж таки волію тебе просити в любові, – я Павло, старий вже, а тепер ще й в'язень Христа Ісуса.

10 Благаю тебе про мого сина, що його породив у кайданах, про Онисима,

11 що колись тобі був непотрібний, тепер же і тобі й мені вельми потрібний.

12 Я його тобі повертаю; а ти його прийми, він бо моє серце.

13 Я хотів його затримати біля себе, щоб він замість тебе служив мені в кайданах Євангелії.

14 Та без твоєї згоди я нічого не хотів робити, щоб твоє добродійство не було наче з примусу, лише – добровільне.

15 Можливо, що він на те лиш відлучився на час від тебе, щоб ти прийняв його навіки,

16 і вже не як слугу, але більше, ніж слугу, – як брата любого, яким він є особливо для мене, а ще більше для тебе: і то тілом, і в Господі.

17 Отож, якщо мене маєш за друга, прийми його, немов мене самого.

18 Коли ж він тебе чимсь покривдив чи тобі щось винен, то це зарахуй мені.

19 Я, Павло, написав моєю рукою; я тобі сплачу, того тобі не згадуючи, що ти й самого себе мені винен.

20 Так воно, брате! Я так хотів би мати в Господі цю послугу від тебе! Заспокой у Христі моє серце!

21 Пишу тобі в повній надії на твою слухняність, певний, що зробиш понад те, що прошу.

22 А заразом приготуй мені помешкання: надіюсь бо, що завдяки вашим молитвам буду дарований вам.

23 Вітає тебе Епафр, мій товариш неволі у Христі Ісусі,

24 Марко, Аристарх, Димас і Лука – мої співробітники.

25 Благодать Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амінь.