Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його.
Цей заклик пророка Ісаї по-особливому звучить для нас саме перед святом Христового Різдва, ми повинні приготувати до Його приходу ніщо інше, як власне серце. У передріздвяні дні, коли тиша очікування Спасителя переплітається з ритмом навчання і служіння, у нашій семінарії відбувся день духовної віднови, який провадив отець Кунець Ігор. Це був час зупинки, призадуми і чесного погляду на власне серце.
Першою важливою думкою стала потреба духовної діагностики. Навіть Христос, після днів проповіді, відходив на самоту. Різдвяний піст – це не лише приготування зовнішнє, але й час, коли варто запитати себе: що в моєму духовному житті потребує зцілення? Образ сліпого Вартимея з рядового Євангелія став тут ключовим, коли його намагалися втихомирити, він кликав ще голосніше. Так само і наше прагнення добра часто зустрічає опір – але саме наполегливість у зверненні до Бога відкриває очі серця і дає силу йти за Христом.
Друга наука торкалася молитви. Найсильніша молитва може полягати в найпростіших словах «Господи, помилуй», які Церква неодноразово ставить перед нами в кожному богослужінні. Молитва для священника є життєво необхідною, наче повітря. Без неї духовне життя згасає. Семінарія – це не лише місце навчання, але й школа молитви. І саме ми покликані бути тими, хто вчитиме молитися інших – і в храмі, і в родині, і в щоденному житті.
У третій науці отець наголосив на аспекті, який перед Різдвом по-особливому актуальний – Бог завжди приходить перший. Ми чекаємо Різдва, бо народження – це завжди радість, але треба памʼятати, що наш прихід до Нього, зокрема наше покликання – це Його ініціатива. Те, що ми тут, не випадковість, а відповідь на Його любов. Та водночас із вифлеємською зорею світ запалює багато своїх «зірок», які яскраво світять, але не ведуть до Вифлеєму. Можна йти в напрямку тієї зірки і пройти повз Христа. Тому важливо вчитися Божої мудрості, щоб розпізнати справжню зорю і разом з трьома мудрецями не втратити напрямку.
Цей день духовної віднови став нагадуванням, що Різдво починається в серці, у тиші молитви, у вірності покликанню і в сміливості знову й знову казати Богові своє «так».
