Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Різдвяне інтерв’ю Митрополита Львівського

Напередодні Різдва Христового кореспондент «Високого Замку» поспілкувалася на Святоюрському пагорбі з Архиєпископом і Митрополитом Львівським владикою Ігорем.

— Чим є Різдво для вас особисто?

— Різдво — це нагадування нам про народження Ісуса Христа, Божого Сина, другої Божої особи, від Пресвятої Богородиці Діви Марії. Це народження нашого Спасителя, який прийняв люд­ське тіло, щоб відчувати усі болі й пе­реживання людські.

Для мене особисто Різдво — велике духовне переживан­ня. Усвідомлення того, що Ісус Хрис­тос прийшов на світ заради мене, щоб відкупити мене від диявольської злоби. Це викликає у мене велику вдячність, любов, стремління бути вірним Богу. Навіть у життєвих промахах і падіннях не треба боятися Бога, а навпаки, слід до Нього йти, каятися, перепрошувати Ісуса.

Приходимо до Бога з проханнями миру, духовного прощення, благосло­вення. Просимо Його не лише за себе, а й за інших людей. У неділю перед Різдвом зачитуємо перелік родоводу Ісуса і бачимо, що у роду були грішни­ки. Цим Бог хоче показати нам, що Гос­подь не відвертається від людини. Про­рок Ісая написав, що Діва зачне в утробі і породить сина, і дадуть йому ім’я Ема­нуїл, тобто «З нами Бог». Цим Бог по­казує: «Бог є з нами, Бог посеред нас».

Якщо раніше люди вважали Бога да­леким, строгим, вимогливим і спра­ведливим, то Христос показав, що Бог є насамперед Любов. Мама любить, коли діти приходять з проханнями щось допомогти, пробачити, заступитися… Це мамі приємно, а Богу ще приємніше.

На Різдво родина збирається за од­ним столом. Святвечір з першою зо­рею, коли з’їжджаються вечеряти до батьків діти, внуки, коли на столі — два­надцять страв, коли у кутку — дідух, на столі — кутя. Маємо особливі родинні українські традиції, які віками переда­ються у спадок поколінням.

— Українська традиція відрізня­ється від традицій інших країн. У сві­ті по-різному святкують Різдво…

— В Італії майже всюди вечеря щодня о 20.00, у свято і будень. Навіть деякі ресторани працюють з 20.00. Італійська родина збирається щодня на вечерю, всі члени родини стараються на вось­му годину вечора прийти додому, щоб вечеряти разом. В Україні на Святве­чір з’їжджаються діти здалеку, які не за­вжди можуть сісти за один стіл зі своїми батьками, родиною. Навіть якщо бать­ків вже нема у тій хаті, люди їдуть, щоб побути у родинному гнізді. Це поєдну­ється зі святом Різдва Христового, бо християни нагадують собі про своє ди­тинство, своїх близьких і рідних. Разом колядують, йдуть до церкви. Моляться за померлих у роду. Це гарна традиція, яка шанується у нашому народі.

Щодо кількості страв на столі у Свят­вечір Церква не каже нічого. Це не цер­ковний звичай, а народний, може, на­віть походить із поганського… Церква не надає значення тому, скільки страв має стояти на Святвечір на столі. Ніде не пише, що має бути саме дванадцять, а не більше чи менше. Моя мама ще клала на стіл ложки для померлих вже діда, баби…

— Вважається, ложки зі Святвечо­ра треба залишити на столі на ніч, бо душі померлих приходять їсти…

— Люди так роблять з поваги і лю­бові до своїх померлих рідних. Дока­зів того, що душі померлих є з нами на Святвечір, нема. Вшановуємо помер­лих рідних молитовно. Але точно душі померлих їсти не приходять на Святве­чір (сміється. — Авт). Духам і душам по­мерлих їсти земні страви не треба. Як вони їстимуть? Вони не мають тіла.

— У соборі Святого Юра віднедав­на Різдво зустрічають нічними бого­служіннями. Чи буде Архієрейська Літургія цього року уночі?

— Так. Владика Володимир, єпис­коп-помічник Львівської архієпархії, відроджує у соборі Святого Юра нічні богослужіння. Особливо святкові. Ко­лись ми перестали служити нічні бо­гослужіння, бо люди виходили з церк­ви заздалегідь, щоб мати чим доїхати додому, — громадський транспорт пра­цює до десятої-одинадцятої вечора. Біля собору Святого Юра немає вели­ких житлових будинків, щоб люди на­повнили храм, помолилися і поверну­лися додому на ніч. Парафіяни храму Св. Юра добираються з різних кутків Львова і околиць… Хто мав свій тран­спорт, міг залишалася на святкову Лі­тургію, але багато людей не мали змо­ги бути. Багато з тих, які залишилися, на лавках дрімали, не молилися. Коли ми під ранок завершили богослужін­ня, люди вийшли на вулицю і не мали чим добратися додому… Мені стало жаль парафіян, і ми перестали прак­тикувати нічні Літургії. Але зараз ба­гато хто має свої автомобілі… Тому храм Святого Юра запрошує зустріча­ти Різдво молитовно уночі, а наступ­ного дня у Різдво я служитиму Архі-єрейську Літургію.

— Напередодні цьогорічного Різдва в Україні сталася велика подія — ство­рення Православної церкви України. Вона, мабуть, із часом святкувати­ме Різдво разом із Константинополь­ським патріархатом — 25 грудня?

— Не цього року, але наступного — цілком можливо.

— А чому греко-католики не свят­кують разом з Римом 25 грудня? Коли нарешті дочекаємося Різдва разом з усім цивілізованим світом?

— Українські греко-католицькі гро­мади у Канаді, США, Бразилії, Аргенти­ні майже всі святкують Різдво 25 груд­ня. І це правильніше. Загалом, ніхто не знає точної дати, коли саме народив­ся Божий Син. Папа Григорій змінив ка­лендар, і датою святкування стало 25 грудня, щоб не відставати від цивіль­ного календаря. Це логічно, бо Юліан­ський календар застарілий. Про це го­ворили владики ще за Блаженнішого Любомира, зокрема ті, які приїжджають до Львова на Синод з різних кутків сві­ту. Більшість із них святкують 25 грудня. Митрополит Епіфаній сказав, що пра­вославні вірні перейдуть на святкуван­ня за Ново-Юліанським календарем, коли люди будуть до цього готові. Ми теж перейдемо, щоб святкувати Різдво разом із нашими братами православ­ними, і також римо-католиками, які вже святкують у цю дату. Думаю, наші люди готові святкувати 25 грудня. Мене час­то запитують про це українці в Італії, бо 25 грудня в Італії вихідний, а 7 січня — робочий день, тому українцям там не­зручно.

— В Україні тепер також 25 грудня вихідний…

— Так, держава Церкву випередила.

— Чи можливе об’єднання україн­ських церков?

— Іще Митрополит Андрей Шептиць­кий звертався до архієреїв православ­них про те, щоб об’єднатися і вибрати намісника єдиної Церкви української, але з тим, щоб за видимого голову Церкви визнавати Папу Римського. Тоді до цього не дійшло. Але Церква шу­кає такої єдності. Дай Боже, щоб таке об’єднання відбулося.

— До новоствореної Православної церкви України вірні переходять ці­лими громадами. На Львівщині, зо­крема, перейшла громада у Жовкві, яка була найбільшою тут парафією Московського патріархату… Це таке всезагальне українське очищення духовне зараз відбувається?

— В Україні війна. Росія захопила Крим, а багато хто у Московському па­тріархаті підтримує російську агресію. Тому громади Московського патріарха­ту приймають рішення перейти до Пра­вославної церкви України. Томос мають надати 6 січня 2019 року. Після надання Томосу, прогнозують, ще більше пара­фіян перейде з Московського патріар­хату до Православної церкви України. Таким чином через Церкву відбуваєть­ся утвердження України як держави.

— Дехто каже, президент України не мав би втручатися у справи цер­ковні…

— У Старому Завіті, у Книзі хронік, згадується, що цар Давид, який був ца­рем, а не левітом, не священиком, на­казав перенести кивот із хати до Єруса­лима. А потім Соломон збудував храм. Теж цар. Ініціатива від царя. Не потріб­но критикувати за це голову держави, бо подібні ініціативи описані ще у Ста­рому Завіті. Задля укріплення держави ініціатива може виходити від кермани­чів держави, як це стається в Україні.

Розмовляла Ірина Кушинська

Джерело: Високий Замок

Джерело: УГКЦ ЛА