Close

Ще не зареєстровані?Зареєструватися на сайті.

lock and key

Ввійти на сайт Львівської Духовної Семінарії

Account Login

Піст – шлях до Воскресіння Христового

Роздуми про піст та Воскресіння о. Михайла Лесіва

Піст – шлях до Воскресіння Христового.

І

Починаючи із перших моментів свого існування людство шукає щастя, миру та спокою. Різні історичні та культурні епохи дуже часто по різному представляли шлях йдучи яким можна досягнути того омріяного щастя. І наш час не є винятком. Сучасне суспільство охоплене виром новітніх технологій, які у всіх напрямках полегшують життя людини, також і питаннях підставових для її існування, шукає «сучасного, модернізованого» підходу. Тому часто, доводиться чути про консерватизм, не сучасність Церкви, і загалом християнства, хоча, правду кажучи, і діти Церкви, захоплені ідеями сучасного суспільства. В такому підході по суті немає нічого злого, якби не одне «але» - працюючи над пошуком щастя, згідно сучасного розуміння, ми потрапляємо у небезпеку втрати цілісного сприймання існування світу і людини, і живемо лише фрагментами. Добрим є те, що мені підходь! Інше потрібно якнайшвидше пережити або оминути. Такий спосіб мислення переходить і у духовну площину. Сьогодні християнин легше сприймає слова Христа «слугами вже не називатиму вас» [Ів. 15,15] ніж слова «переслідували мене – переслідуватимуть і вас» [Ів.15,20], але справжню сутність цих слів можна зрозуміти лише тоді коли сприймемо їх цілісно, а не фрагментами, бо другом Христа є той хто вільно вибирає шлях Христа, який включає і різного роду труднощі і випробовування.

Вершиною спасительної місії Христа є воскресіння, яке показало його силу над смертю і її передвісником – гріхом. Однак славному воскресінню Христа передують Його славні страждання, це одна реальність – відкуплення людського роду. Христос зійшов аж до аду, щоб вивести упадшого Адама а з ним і кожну людину. Тому, щоб реально пережити свято Христового Воскресіння потрібно крок-за-кроком реально пережити час Великого Посту. Це єдиний шлях що веде до Пасхи Христової, переходу від зла до добра. Першим кроком до розуміння Воскресіння є правильне розуміння і жива участь у пропозиціях які лунають до людини у час посту. Отож чим є для людини час Великого Посту? Відповідь – часом покаяння. Однак в чому полягає справжнє покаяння для сучасної людини? І відповідь на це основоположне запитання знаходимо на сторінках Нового Завіту, і найперше у проповіді Івана Христеля, Предтечі Христового. «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» [Мт. 3,2], однак, що вкладає у ці слова Предтеча? Чи він закликає покинути все і йти в пустиню, слідуючи за ним? І бачимо що ні. Суттю покаяння є зміна мислення (гр. meta-nous), зміна напрямку нашого життєвого шляху[1]. Предтеча запрошує змінити життя почавши із переміни нашого серця: «чиніть плоди, достойні покаяння» [Мр. 3,8]. Отже суттю посту є очищення серця людини від зла, а це в свою чергу є запорукою зустрічі із Воскреслим Христом, є запорукою щастя людини – «блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» [Мт. 5,8].

ІІ

Як ми вже зазначили вище, ціллю посту є допровадити людину до автентичного пережиття та участі у Воскресінні Христовому, Пасці що переводить від «смерті до життя і від землі до небес», але щоб стати живим учасником Христового Воскресіння, особа, у часі Великого Посту, покликається стати живим учасником і його спасительного земного шляху. Дорога уподібнення до Бога не є одноразовим актом, а вимагає від християнина живої і постійної участі. І ця жива участь полягає у віднайдені в собі того потенціалу, який затьмарився у першому гріхопадінні. Гріх Адама, а в ньому і цілого людства, був кроком віддалення творіння від Бога. Людина, скориставшись підступною логікою зла вибирає шлях який віддаляє від її Джерела Життя. Творець покликає до життя повноцінного, сопричасного у процесі преображення та дозріванні всього творіння. Як приклад того, доручає людині дати імена всьому творінню [Бут. 2, 19-20]. Зло ж, натомість, підсуває логіку фрагментарну та згубну, бо пропонуючи скуштувати плід із дерева, вириває людину із властивого їй процесу спілкування та відкритості до Бога, та переносить її у площину страху та боязні: «Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду.» [Бут. 3,8]. А наслідком віддалення від Бога є насамперед гедоністичне сприйняття іншої людина та всього творіння. Тому час Посту є дорогою повернення до сопричасття із Богом. Бо так як зло першого Адама скеровує кожну конкретну людину в напрямку від Бога, так і спасительний прихід «Другого Адама» – Ісуса Христа робить можливим та реальним, знову ж таки, для кожної історичної особи, поставити себе на шлях який провадить до Бога, та живої участі у сопричасті із Ним та дозрівання до «повноти Христа» всього творіння. І так як земна дорога Христа була сповнена реальних подій, так і шлях повернення людини до Бога полягає у реальних кроках. Тому і час приготування до Пасхи є часом конкретних та щоденних кроків, які з одного боку уможливлюють віднайдення насіння зла, яке бажає закоренитись у серці людини, а з іншого є часом зростання у Божій благодаті, яка переображує історичне життя християнина.

Шлях повернення людини і творіння до Бога Церква пропонує розпочати із неділі Митаря і Фарисея. Що стає причиною втрати людиною щастя спілкування із Богом? Що є підставою непорозумінь між людьми? І відповідь знаходимо в літургійній книзі Великого Посту – Тріоді. Авторами Тріоді, зокрема її канонів, є Косма Маюмський, Теодор і Йосиф Студити. Сенс їх бачення посту — в тому, щоб, на відміну від нестриманості Адама, навчитися стримуванню від зла і тим справжньої радості і внутрішньої свободи бо саме це є запорукою примирення з Богом і ближніми. Стихири показують шлях яким проходить людина віддаляючись від Бога. І початком його вбачає у гордості, яку дуже яскраво представляє образ фарисея, із притчі якою промовляє Христос [Лк. 18,10-14]. Зокрема в стихирі читаємо: «ловлячи праведників, лукавий краде їх образами марнославства, а грішників ловить у сіті відчаю»[2]. Перебувати із Богом є природнім станом людини, і навпаки відхід від Бога є крадіжкою та великою втратою. Така постановка питання є сучасною і такою, що здатна відповісти на багато сучасних запитів та проблем. Сьогодні людини, побачивши підступ речей та процесів не природних, штучно витворених, шукає у всьому автентики, природності, починаючи від щоденної їжі і закінчуючи мистецтвом, однак часто забуваючи звернути увагу на «природність» життя у Бозі. Людина належить Богові, а гріх і зло є тими що крадуть і позбавляють її того стану. Зло і гордість ловлячи людину марнославними образами кидають її у прірву відчаю. А відчай не може принести щастя за яким так прагне людина, відчай веде до особистої трагедії, це шлях що веде від джерела щастя, тобто Бога, і переносить людину в площину страху та тривоги. Виходом із гріха є смиреномудріє і покаяння: «Фарисей марнославством переможений, а митар через покаяння приступає до Тебе, єдиного Владики»[3]. Джерелом всякого смиредномудрія є сам Христос що прийшов у світ щоб послужити. Тому першим кроком на шляху що веде до Пасхальної радості є здобуття мудрості, але мудрості смиреної як певної та безпечної від всіляких спокус.

Другим кроком на шляху вірного розуміння Посту є неділя Блудного Сина, яка демонструє нам що гріх і зло є чужиною в котрій губиться все достоїнство та щастя дароване Богом Отцем. Люблячий Отець обдаровує людину до кінця : «все моє твоє» натомість людина будує свої відносини у іншій площині: «дай мені ту частину що мені належить» [Лк. 15, 11-32]. Не перемігши гордості і марнославства людина не спроможна прийняти і використати для свого щастя це велике благо котре дає Господь. І як наслідок – потрапляє на чужину гублячи те найцінніше що дарує Бог – подобу Бога: «батьківського дару розтратив все багатство, із безсловесними тваринами пасся я окаянний, бажаючи їхньою їжею насититись, але намарне»[4]. Разом із пристрастями гріхи створюють смертельну небезпеку для людини – стихійність. Саме тому Христос у притчі показує що розтративши велике достоїнство людини, дарове їй Богом, людина у своїй стихійності уподібнюється до тварин, що керуються інстинктами. Шукаючи добро без Отця людина потрапляє у провалля власного зла, яке не приносить радості та почуття певності. І шляхом виходу із цієї ситуації, як вчить нас неділя Блудного Сина, є покаяння «але повертаюсь до благо утробного Отця, зі сльозами взиваючи: прийми мене»[5]. І відповіддю Отця є заколення годованого теляти, як праобраз жертви Христа, що приходить у світ щоб вивести людину із дому неволі, із полону гріха, повернувши її первісну одежу радості подаровану їй Богом при сотворені. Тому суттю покаяння є повернення до синівської гідності та честі.

У Воскресінні Христовому започатковується нове життя. Людина покликана позбутися старого Адама із ознаками тління-гріховності, та дорости до Адама Нового – Христа, щоб могти побачити повноту Божої слави у Другому Пришесті Господа. Тому Воскресіння Христове є для кожної людини є також етапом на шляху дозрівання духовного, цінність та якість якого виявиться на Суді Божому. Тому М’ясопусна неділя показує нам зразок божественного суду, який оцінить наше життя згідно закону любові. Саме це є тим судовим кодексом яким керується Господь у спілкуванні з людиною впродовж цілого її життя, від початку створення світу і аж до Другого Пришестя. Тому під час Посту людина покликана провести суд над собою (сповідь), щоб у світлі Божої присутності належно себе оцінити, побачити дотепер приховане, відкрити мотиви своїх вчинків. Як наслідок власної самооцінки в світлі Божої любові змінюється ставлення людини до інших : «Суддя сяде і книги розкриються. Пильнуй, душе моя: ти постила? Ближнім не погорди. Ти стримувалась від їжі? Не засуджуй твого брата»[6]. Наступна, Сиропусна неділя, котра ще називається неділею Прощення вчить людину дивитись на інших людей, навіть тих, які роблять їй кривду, «поглядом милосердного Бога» прощаючи кривди, які ближній приносить нам. Ознакою зміна ставлення до інших поширюється не лише на живих у світі, але і на тих що переставилися. Померлі не перестають бути творінням Божим і завдяки молитві, Вселенському поминанню померлих, виявляємо небайдуже своє ставлення до цілого людства. Оскільки піст покликаний повернути нас до райського становища, тому і поступова відмова від споживання певного роду їжі є ознакою панування над собою і відкинення всього інстинктивного.

ІІІ

Важливою ідеєю Великого Посту є думка про духовну мандрівку, яка провадить людину до Пасхи Христової, переходу від смерті до життя. Відродження у Христі є також центральною темою Тайни Хрещення, яка відроджує людину до життя нового.[7] Тому починаючи вже від перших віків християнства час Великого Посту був періодом приготування до прийняття Хрещення, що відбувалось у Пасхальну ніч. Святий Кирило Єрусалимський відкриває реальність нашої участі у новому житті яке дає Воскреслий Христос. І першим кроком є відмова від старої людини в яку перетворює нас гріх «бо ви з себе скинули стару людину з її ділами» [Кол. 3,9]. Христос є тим, що через смерть і воскресіння «знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала…, він зробив її не чинною, прибивши до хреста» [Кол. 2,14]. Тому тепер і поведінка людини набирає ознак такої що «одягнулась у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» [Еф. 4,24]. І оскільки час Посту є мандрівкою впродовж якої ми покликані «одягнутись у нову людину» то і всі неділі Великого Посту покликанні допомогти людині у звершенні цього завдання. Найголовніший їх зміст знаходимо в читаннях Євангелія і Апостола, однак також впродовж історії кожна із неділь набула ще одного, перегогічного значення, коли ставить перед очі людини подію що показує істинність християнського подвигу, або особу, що змогла на власному прикладі показати процес одягання у нову людину, вільну від гріха і зла.

Перша неділя, звана ще неділею Торжества Православ’я, в читанні Апостола демонструє людині, яка починає шлях Посту, праведників Старого Завіту, і замість висновку закликає: «відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання» [Єв. 12.1], а слова Христа вже із Євангельського читання однозначно вказують «бачитимеш більше ніж те» [Ів. 1,50]. Це дає певність людині, що її праця і зусилля не будуть марними, бо ведуть до Христа, котрий вже переміг гріх і смерть. Натомість, історичною особливістю Першої Неділі є її христологічний аспект, коли свята Церква ставить нам перед очі ікону Христа, що прийняв людську подобу, щоб привести все людство до Бога. І в пам'ять Отців Собору (843 рік), які в цей день проголосили Церкві правду про почитання святих ікон, названо першу неділю посту – Неділею Православ’я, відкинувши не правильне вчення про святі образи.

Євангельське читання Другої неділі в образі розслабленого [Мр. 2,12] показує людину котра, з однієї сторони представляє безвихідність особи що перебуває поза межами спілкування із Богом, але з іншої, бачимо силу, непохитність і тривання у щирому бажанні досягнути Бога – «Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: Сину відпускаються тобі твої гріхи» [Мр. 2,5]. Саме віра людини стає середником у спілкуванні із Богом.

В Третю неділю Великого Посту, звану ще Хрестопоклонною, в читанні від апостола Марка чуємо слова, які пропонують розтавати однозначні пріоритети людського життя «яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?» [Мр. 8, 36-37]. В цих словах вкладено зміст всього людського життя. Величезні зусилля людини, і навіть не завжди чесні, вкладені у здобуття емоційного, суспільного, матеріального становища, чим є? – Миттю! Лише той спасеться, лише той удостоїться справжнього щастя хто зречеться себе, візьме свій хрест і послідує за Христом [Мр. 8,34]. І видимим знаком, який ставить перед очі Хрестопоклонна неділя є хрест Христовий. Це доказ, що ці слова не є лише закликом Спасителя, але живою реальністю яку Він звершив для спасіння людини.

Четверта неділя у своєму Євангельському читанні [Мр. 9,17-31] показує реальну владу Христа над злом. В образі біснуватого юнака, бачимо людину поневолену злом, і що важливо – абсолютне безсилля інших людей цьому зарадити, звільнити від цього, навіть безсилля апостолів «просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли» [Мр. 9,18]. Лише Господь є в силі дарувати людині спокій, бо свобода над злом і є справжнім спокоєм. І ще одним підтвердженням живої участі Бога у звільненні людини від зла, є особа преподобної Марії Єгипетської. Жінка-грішниця відчувши Божу присутність у своєму житті кардинально його змінює. Відбувається остаточна переміна в її мисленню, її прагненнях, її вчинках. І як наступний крок, вона прикладає всіх зусиль, щоб через покаяння очиститись від зла, щоб в повноті зодягнутись у Нового Адама – Воскреслого Христа.

П’ята неділя Великого Посту, котра приближає нас до завершення розпочатого шляху, у Євангельському читанні [Мр. 10,32-45] показує нам що страждання на які прямує Христос не є реальністю яку Він намагається оминути, а навпаки є добровільними. Страждання залишаються стражданнями, але Ісус вибирає цей шлях щоб повернути людині втрачену у першому Адамі можливість спілкування з Богом. Звершуючи це, Господь, стає також для людини прикладом смирення. Великий вчитель духовного життя преподобний Єфрем Сирійський зазначає: «Що міг Він ще для нас зробити – і не зробив? Чи не бачили ми Бога-Слово в образі смиренного раба, щоб і ми так само стали смиренними? Чи не бачили Його незбагненне Обличчя обпльованим, щоби і ми, зневажені, не ставали жорстокими? Чи не бачили, як Його били по щоках, щоби й ми, понижені, не впадали в лють? Хіба не чули, як Він говорив: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем [Мт. 11,29], щоб і ми стали лагідними і сумирними, а не заздрили один одному, не гризлися і не жерлися між собою? Як же тоді виправдаємось перед Ним?»[8]

Останньої зупинкою на шляху до Голгофи є неділя в котру згадуємо Вхід Господній в Єрусалим, звана ще Вербною. Ця подія є саме підтвердженням слів Христа про Його добровільні страждання. Господь як цар входить до Єрусалиму. Він з любові до свого народу приймає волю Небесного Отця. Людей, котрі не розуміють часу своїх відвідин, людей, котрі стають голосом заздрості і злоби, людей, котрі обмінюють Неоціненного на тридцять срібняків […]. Ця драма триває і сьогодні в нашому глобалізованому суспільстві, але найперше ця драми відбувається у серці кожної людини. І Христос зробив все, щоб людина вийшла з цієї ситуації переможцем. Вибір за людиною!

Після такого приготування вступаємо в час особливий і містагогіний. Час великої жертви – Страсний Тиждень. Найкращою характеристикою цього тижня є слова Тріоді, в яких чуємо: «Нехай мовчить всяка плоть людська […] і ні про що земне в собі не помишляє», оскільки це час Жертви. Господь Ісус у час свого земного перебування використовував різні нагоди щоб засіяти зерно правди в серці людини. Промовляв з човна, навчав на горі, творив чудо на весіллі, а тепер мовчить. Майже не відповідає Пилатові, не розраджує розчарованих учнів, нічого не пояснює. Пророк Ісая пророкуючи про Месію так скаже: «Не було в ньому ні виду ні краси […], зневажений, останній між людьми» і відразу пояснює чому, бо «Він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі… Кара, що нас спасає, була на ньому і його ранами ми вилікувані…» [Іс. 52,2-4]. Його добровільні страждання стають найбільшою проповіддю, Його добровільна смерть відкриває людині очі щоб змінити життя, «а сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, убачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: Це справді був Син Божий» [Мт.27,54].

IV

Першим провісником Христового Воскресіння став відвалений камінь від гробу а свідками цього стали жінки, що поспішали намастити тіло померлого згідно із звичаєм, віддавши таким чином останню пошану. Однак, несподівано для самих себе, стають першими свідками і учасниками остаточної перемого над злом і смертю «тебе, як померлого, зі сльозами шакали, поклонились же радіючи, живому Богові»[9]. Христос перемагає зло в такий спосіб, якого ніхто не очікував. «Зійшов ти, Христе, в глибини підземні і розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених»[10] зло через гріх спромоглося заманити людство в пастку страждань, які стихира називає «глибинами підземними». Під землею, де все поглинає тьма, життя немає. Саме такою була участь людства ураженого гріхом. І щоб кардинально змінити ситуацію, повернути людині «Богом-ткану одіж» – можливість райського спілкування із Богом, потрібно було вийняти жало гріха – смерть. Апостол Павло навчає: «бо заплата за гріх – смерть» [Рм. 6,23], і тому, щоб через гріх людина не була приречена, Христос перемагає саме смерть. Вона втрачає свою силу, Ісус показує, що навіть після смерті є життя, ба навіть більше того – не просто життя переповнене турботами, але життя справжнє, життя в Бозі.

Першому, кому Воскреслий Христос дарує можливість вічного є життя є той, хто першим був уражений гріхом «а з собою воскресив ти праотця всіх – Адама» (Канон Пасхи). І саме тут ми бачимо важливість цілісного, не фрагментарного, сприйняття Посту і Воскресіння. Готуючись до Посту і духовно переживаючи його, ми неодноразово перед своїми очима бачили образ Адама, а в ньому і ситуацію кожної людини, що відкинувши Бога, через злу намову вибирає зло. Наслідком цього є полон і вкінці смерть. У Воскресінні Господь звільняє від приреченості, і найперше звільняє Адама. Відповідно, шлях Посту не є часом який мусимо пережити, сповнивши певні приписи і обряди, щоб потім гучно відсвяткувати Христове Воскресіння. Зовсім ні! Бо Пасха не є днем в який ми, з року в рік, пригадуємо подію двохтисячолітньої давності. Воскресіння Христове є також і нашою перемогою, є запорукою нашого життя. Саме сопричасття людини з Воскреслим Христом дає їй можливість перемогти будь-яку приреченість, буде-яке зло. Отож, час Посту є періодом відновлення сопричасття людини із Богом, явленого і реалізованого у Христовому Воскресінні. Звичайно, що процес відновлення сопричасття не є одноразовим актом, а є духовним шляхом впродовж якого необхідно пізнати себе, звільнитись від пристрастей, які поневолюють людину, здобути чесноти. які уподібнюють нас бо Воскреслого Христа. І як бачимо, саме ці речі є основоположними у часі Великого Посту. Зречення старого, ураженого гріхом Адама, що покликана зробити особа в час посту є передумовою одягнення в Нового Адама, котрим є Христос. Тому Піст стається шляхом до Воскресіння. Повноцінне пережиття Посту уможливлює участь, а не лише святкування Пасхи Христової. Цю реальність потверджують нам слова Пасхального канону «вчора нас поховано з тобою, Христе, встаємо сьогодні з тобою воскреслим; бо вчора нас з тобою розп’ято, тож і нас спрослав, Спасе, у царстві своїм»[11].

 

Список використаної і рекомендованої літератури.

 

Святе Письмо Старого та Нового Завіту./пер. о. І. Хоменко. – Рим: Видавництво оо. Василіян,1953.

Єфрем Сирійський. Подвижницькі настанови; [пер. з рос. Н. Кочан та Д. Кічі]. — Львів : Місіонер, 2001.  — (Духовна Спадшина Святих Отців, том 2), 238 с.

Кирило Єрусалимський. Поучения; [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://azbyka.ru/otechnik/?Kirill_Ierusalimskij/tajnovod

Тріодь Посная; - Москва, Издание Московской Патриархии 1992.

Шмеман А. Великий Пост: (Пер. с англ. матери Серафимы (Осоргиной). По изданию: Париж: YMCA-PRESS, 1986.154 с. 2-е изд.). [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://azbyka.ru/tserkov/o_postah/velikiy_post/velikij_post-all.shtml

Служебник на Страсний Тиждень; - Львів, Львівська Духовна Семінарія 2006, 219 с.

Taft. R. F. Oltre l’oriente e l’ocidente. Per una tradizione liturgica vica; - Roma, Lipa 1999, 355 c.

 


[1] Див. Taft. R. F. Oltre l’oriente e l’ocidente. Per una tradizione liturgica vica; - Roma, Lipa 1999, 75 c.

[2] Тріодь Посная, / Стихира неділі Митаря і Фарисея: - Москва, Издание Московской Патриархии 1992.

[3] Тріодь Посная, / Стихира неділі Митаря і Фарисея: - Москва, Издание Московской Патриархии 1992.

[4] Тріодь Посная, / Стихира неділі Блудного Сина: - Москва, Издание Московской Патриархии 1992.

[5] Тріодь Посная, / Стихира неділі Блудного Сина: - Москва, Издание Московской Патриархии 1992.

[6] Тріодь Посная, / Стихира М’ясопусної неділі: - Москва, Издание Московской Патриархии 1992.

[7] Див. Шмеман А. Великий Пост: (Пер. с англ. матери Серафимы (Осоргиной). По изданию: Париж: YMCA-PRESS, 1986.154 с. 2-е изд.).  [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://azbyka.ru/tserkov/o_postah/velikiy_post/velikij_post-all.shtml

[8] Єфрем Сирійський. Подвижницькі настанови; [пер. з рос. Н. Кочан та Д. Кічі]. — Львів : Місіонер, 2001.  — (Духовна Спадшина Святих Отців, том 2), 35-36 с.

[9] Служебник на Страсний Тиждень, / Канон Пасхи; - Львів, Львівська Духовна Семінарія 2006, 199 с.

[10] Служебник на Страсний Тиждень, / Канон Пасхи; - Львів, Львівська Духовна Семінарія 2006, 198 с

[11] Служебник на Страсний Тиждень, / Канон Пасхи; - Львів, Львівська Духовна Семінарія 2006, 196 с

о. Михайло Лесів