Короткий екскурс в історію Галицької та Львівської єпископських катедр напередодні утворення нових митрополій УГКЦ
Перша подія – на початку року, 27 березня, Церква отримала нового Предстоятеля, котрим став сорокаоднорічний єпископ Святослав (Шевчук)[1]. Друга подія запланована на кінець року – патріарх Святослав проголосить утворення, поряд із існуючою в Україні і очолюваною ним Києво-Галицькою митрополію, ще трьох нових митрополій – Львівської – 29 листопада, Івано-Франківскої – 13 грудня та Тернопільсько-Зборівської – 22 грудня, та введе на престоли трьох нових митрополитів УГКЦ: відповідно, преосвященних Ігоря (Возьняка), Володимира (Війтишина) та Василія (Семенюка). Обидві події за оцінками багатьох експертів названі важливими кроками до офіційного визнання патріархату УГКЦ.
Крім того, ці події є нагодами переглянути історію, що їм передувала. Ми, наприклад, знаємо, що чинний папа Венедикт XVI є двісті шістдесят п’ятим на Римському Апостольському Престолі. А чи знаємо ми всіх попередників преосвященного владики Ігоря на Львівському владичному престолі? Чи можемо однозначно сказати, яким за порядком є чинний Києво-Галицький митрополит? Знання цього, можливо, лише задовольнить чиюсь цікавість, а можливо й послужить поглибленню ідентичності нашої Церкви.
Ясна річ, укладати списки архієреїв – клопітка і марудна праця, котру слід здійснювати в архівах, досліджуючи давні історичні джерела. Однак, почати можна із простої аналітичної спроби на основі того, що є загальнодоступним в опублікованих монографічних та довідкових виданнях.
1. Галицька єпархія 1156-1303
Є припущення, що перша єпископська кафедра на теренах Галичини була заснована у м. Перемишлі на поч. ХІІ ст. У зв’язку із тим, що столицею об’єднаного Галицького князівства у 1141 р. став м. Галич, єпископ переїхав із Перемишля до Галича. Перемишльську єпархію на поч. ХІІІ ст. було відновлено, і обидві вони належали до Київської митрополії Константинопольського Патріархату. Руські літописи зберегли імена лише двох Галицьких єпископів до часу проголошення першої митрополії – Косми і Артемія.
2. Перша Галицька Митрополія 1303-1347
Київський митрополит Максим, після того, як Київ у черговий раз був пограбований татарами, переніс свою резиденцію до Брянська, згодом – до Суздаля, а з 1299 р. опинився у Володимирі-на-Клязьмі. Галицько-волинські князі, котрі конкурували із Володимиро-Суздальськими, були вкрий незадоволені підпорядкуванням їхніх вірних митрополичому центру, що знаходився на території супротивників. Тому, за клопотаннями галицького князя Юрія І Львовича, у 1303 р. галицький єпископ, буллою Візантійського імператора Андроніка ІІ Палеолога та грамотою Константинопольського патріарха Атанасія І, отримав титул Митрополита. Першим Галицьким митрополитом був грек Ніфонт.
У 1305 р. митрополит Ніфонт помер. Того ж року помер і київський митрополит Максим. Князь Юрій І добивається призначення на митрополичий уряд ієромонаха Петра, ігумена Ратенського монастиря, що на Сокальщині, і з цією метою відправляє його до Константинополя для хіротонії. Одночасно і князь володимирський Михаїл Ярославич відправляє свого кандидата на місце покійного Максима. Бажаючи не допустити утвердження розділу колись єдиної Київської митрополії на власне Київську і Галицьку, згадані вище імператор та патріарх призначили того ж 1305 року Петра Ратенського одночасно і Галицьким, і Руським митрополитом.
Митрополит Петро після хіротонії у 1308 році не повернувся у Галич, а поїхав у Володимир-на-Клязьмі, де вже була облаштована покійним Максимом митрополича резиденція, у а 1325 році через порозумінням з удільним московським князем Йоаном Калитою переніс осідок до Москви. Таким чином, Галицька митрополія по двох роках свого існування залишилася без окремого митрополита, хоча на окремі роки галицьким князям вдавалося одержати від Константинополя призначення митрополита.
Митрополити Галицькі 1303-1347[2] |
||
1 |
Ніфонт |
1303-1305 |
2 |
[св.] Петро (Ратенський) [3] |
1308-1326 |
3 |
Гавриїл |
1328-1329 |
4 |
Теодор |
1332-1347 |
3. Галицька митрополія приєднана до Київської 1347-1370
У 1347 р. за клопотанням князя московського і володимирського Симеона Гордого та Київського митрополита Теогноста, наступника Петра Ратенського, новий Візатнійський імператор Йоан VI Кантакузин змінив традиційний титул митрополит Руський на Митрополит Київський і всієї Руси (згодом, в окремі роки, додавалося Литовський), що означало формальну ліквідацію Галицької митрополії. Виглядає, що в цей період титул Митрополит Галицький не вживався.
4. Друга Галицька митрополія 1370-1401
Після занепаду Галицько-Волинського князівства Волинь у 1340 р. відійшла до Великого Князівства Литовського, а Галичина – у 1349 р. до польського Краківського Королівства. Краківський король Казимир ІІІ не бажав, щоби піддані йому православні підпорядковувалися іноземним релігійним центрам – Московському (де діяла Київська митрополія), чи Литовському (де було створено Литовську митрополію), тому добивається в патріарха Філотея Коккіна відновлення Галицької митрополії та призначення на неї свого кандидата на митрополита Антонія, що було успішно зроблено вже по смерті Казимира. Митрополія налічувала п’ять єпархій: Галицьку митрополичу, Холмську, Турівську, Перемищльську та Володимирську.
Митрополити Галицькі 1370-1401 |
||
5 |
Антоній |
1371-1391 |
Наступники короля Казимира ІІІ не були зацікавлені у розвитку Православної Церкви на підлеглих їм територіях. Крім того, почалися змагання митрополитів з Москви і Литви із Галицькими князями за Галицьку митрополію. Тому після смерти самочинного місцеблюстителя митрополії єпископа Йоана Луцького у 1401 р. Константинополь титул галицьких митрополитів передав митрополитам київським, що, фактично, означало злиття митрополій шляхом ліквідації Галицької як окремої структури.
5. Галицька митрополія у складі єдиної митрополії Київської, галицької і всієї Руси 1401- 1458
Таким чином, від 1401 року Галицька митрополія як окрема церковна провінція не існує, її колишні митрополії підпорядковані Київському митрополиту, повний титул якого митрополит Київський, Галицький і всієї Руси, а осідок – у Москві.
Митрополити Київські, Галицькі і всієї Руси 1401- 1448 з резиденцією у Москві |
||
6 |
[св.] Киприян |
1401-1408 |
7 |
[св.] Фотій |
1408-1431 |
8 |
Герасим |
1433-1435 |
9 |
Ісидор, кардинал |
1437-1448 |
Один із Києво-Галицьких митрополитів Ісидор став головним сподвижником Флоретійської унії 1439 р., котра на короткий час (1439-1453) відновила єдність Римської Церкви із усіма тодішніми східними патріархатами – Константинопольським, Александрійським і Антіохійським. У Москві не підтримали такої ініціативи та прогнали Ісидора, неканонічно обравши у 1448 р. митрополитом Йону Рязанського з титулом Київський і всієї Руси[4] з резиденцією у Москві, що означало відкол Московської Церкви від Київської.
6. Галицька митрополія 1458-1596 в часі між поділом ЄДИНОЇ митрополії РУСІ та берестейською унією
Таким чином, предстоятелі Русько-Литовської частини до 1448 року єдиної Київської Церкви унаслідувала титул Митрополитів Київських, Галицьких та всієї Руси, а їх резиденцією, переважно, була литовська столиця – м. Вільно.
Митрополити Київські, Галицькі і всієї Руси 1448-1596 з резиденцією переважно у Вільно |
||
9 |
Ісидор, кардинал |
1448-1458 |
10 |
Григорій (Болгарин) |
1458-1473 |
11 |
Мисаїл (Пеструч) |
1475-1480 |
12 |
Симеон |
1481-1488 |
13 |
Йона І (Глезна) |
1492-1494 |
14 |
[св.] Макарій I (Чорт) |
1494-1497 |
15 |
Йосиф (Болгаринович) |
1498-1501 |
16 |
Йона II |
1503-1507 |
17 |
Йосиф ІІ (Солтан) |
1509-1521 |
18 |
Йосиф III (Русин) |
1523-1534 |
19 |
Макарій II (Московит) |
1535-1556 |
20 |
Сильвестр (Белькевич ) |
1556-1567 |
21 |
Йона III (Протасевич) |
1568-1576 |
22 |
Ілля (Куча) |
1577-1579 |
23 |
Онисифор (Дівочка) |
1583-1589 |
24 |
Михаїл (Рагоза) |
1589-1596 |
Отож, як окрема церковна провінція зі своїми єпархіями, Галицька митрополія не існує. Однак, Києво-Галицькі і всієї Руси митрополити призначали в Галичину своїх намісників у сані пресвітерів. Згодом це право перебирають на себе польські королі, до володінь яких належала Галичина, львівські римо-католицькі архиєпископи тощо. Наслідком тривалого протистояння православних з римо-католиками стало призначення останнього намісника Галичини архімандрита Макарія (Тучапського) єпископом з титулом Львівського, Галицького і Кам’янецького з осідком в Соборі Святого Юра у Львові. Призначення здійснив 23 жовтня 1539 р король Жиґмонт І, а хіротонію звершив Київський митрополит Макарій ІІ.
Новоутворена єпархія включила в себе терени галицької митрополії, в т. ч. с. Крилос ім. Галич, які до того належали безпосередньо Київським митрополитам та управлялися намісниками. Більшість Київських митрополитів і надалі залишала титул Галицьких митрополитів за собою і продовжувала вважати Львівських владик своїми намісниками. Однак останні, будучи відрізані державними кордонами, самостійно господарювали в Галичині. Між обома сторонами неодноразово виринали гострі конфлікти.
Єпископи Львівські, [Галицькі] і Кам’янецькі 1509-1596 у складі доунійної Митрополії Києво-Галицької і всієї Руси |
||
і |
Макарій (Тучапський) |
1540–1549 |
іі |
Арсеній (Балабан) |
1549–1565 |
ііі |
Йоан (Осталовський) |
1568-1576 |
іv |
Ґедеон (Балабан ) |
1576-1596 |
7. Післяунійна Києво-Галицька і всієї Руси митрополія 1596-1805 до її ліквідації
У 1596 р. Києво-Галицька і всієї Руси митрополія Константинопольського патріархату за митрополита Михаїла (Рагози) підписала унію з Римською Церквою, змінивши в такий спосіб свою юрисдикційну приналежність. Остаточно це закріпила булла папи Климентія vііі Decet Romanum Pontificem від 23 лютого 1596 р. та власноручно підписані і оприлюднені митрополитом Михаїлом (Рагозою) відповідні об’єднавчі акти 9 жовтня 1596 р. на Брестському Соборі[5].
Унійну Київську митрополію до її ліквідації у 1805 р. російським імператором Александром І очолювали шістнадцять митрополитів. Останнім унійним митрополитом, який резидував у Києві, був Йосиф (Рутський). Тому після нього Римський престол уділяв митрополитам Київським ще якусь катедру, де вони реально перебували. Наприклад, останній із цього переліку митрополит Теодосій Ростоцький до того, як його ув’язнили в Петербурзі, резидував у Холмській єпархії, де був єпархом.
Митрополити Київські, Галицькі і всієї Руси 1596-1805 |
||
24 |
Михаїл (Рагоза) |
1596-1599 |
25 |
Іпатій (Потій) |
1600-1613 |
26 |
Йосиф (Рутський) |
1613-1637 |
27 |
Рафаїл (Корсак) |
1637-1640 |
28 |
Антоній (Селява) |
1640-1655 |
29 |
Гавриїл (Колєнда) |
1655-1674 |
30 |
Киприян (Жоховський) |
1674-1693 |
31 |
Лев (Заленсьий) |
1694-1708 |
32 |
Юрій (Винницький) |
1708-1713 |
33 |
Лев (Кишка) |
1714-1728 |
34/хі |
Атанасій (Шептицький) |
1729-1746 |
35 |
Флоріян (Гребницький) |
1748-1762 |
36 |
Филип (Володкович) |
1762-1778 |
37 |
Лев (Шептицький) |
1778-1779 |
38 |
Ясон (Смогожевський) |
1780-1788 |
39 |
Теодосій (Ростоцький) |
1788-1805 |
За цей же період Львівсько-Галицько-Кам’янецьку єпархію змінили одинадцять архієреїв. Десятий від заснування єпархії владика Йосиф (Шумлянський) 7 березня 1677 року у Варшаві на руки київського митрополита Киприяна (Жоховського) таємно склав католицьке ісповідання віри, а у 1700 р. прилюдно проголосив об’єднання Львівської єпархії із Київською митрополією.
Єпископи Львівські, [Галицькі] і Кам’янецькі 1596-1805 |
||
іv |
Ґедеон (Балабан) |
1596-1607 |
v |
Єремія( Тисаровський ) |
1607-1641 |
vі |
Арсеній (Желіборський ) |
1641-1662 |
vіі |
Атанасій (Желіборський ) |
1662-1667 |
vііі |
Єремія (Свистельницький) |
1668-1676 |
іх |
Йосиф (Шумлянський) |
1676-1708 |
х |
Варлаам (Шептицкий) |
1710-1715 |
хі/34 |
Атанасий (Шептицкий) |
1715-1746 |
хіі |
Лев (Шептицький) |
1749-1779 |
хііі |
Петро (Білянський) |
1781-1798 |
хіv |
Миколай (Скородинський)[6] |
1799-1805 |
8. Третя Галицька митрополія як наступниця митрополії Києво-Галицької і всієї руси 1805-1963
На початку ХІХ ст. у підавстрійській Галичині відбулася низка ініціатив із відновлення Галицької митрополії, що однак було неможливим поки лишався живим, хоч і під домашній арештом у Петербурзі, митрополит Київський, Галицький та всієї Руси Теодосій (Ростоцький), бо він мав Галич у своєму титулі. Митрополит помер у 1805 році. Через різні політичні обставини та кон’юнктурні інтереси російські імператори без належного погодження з Римським Апостольським Престолом продовжували призначати наступників митрополита Теодосія, даючи їм титул Митрополит для з’єднаних Росії[7], однак Рим визнавав їх не митрополитами, а адміністраторами, або делегатами підросійських унійних єпархій.
У 1805 році також помер і львівський єпископ Миколай (Скородинський). Після цього Апостольська Столиця іде на зустріч унійній галицькій громадськості та відновлює Галицьку митрополію у складі Львівської архиєпархії, Холмської та Перемиської єпархій.
Цю віднову проголосив 17 квітня 1807 р. папа Пій vіі своєю буллою In universalis Ecclesiae regimine. Ця булла відкликалася до булли Климентія vііі Decet Romanum Pontificem 1596 р., на підставі якої гарантувала Галицькій митрополії усі права, котрі посідала до того митрополія Києво-Галицька і всієї Руси.
Галицьким митрополитом було призначено Перемишльського єпископа Антонія (Ангеловича), якого урочисто введено на святоюрський митрополичий престіл 25 вересня 1808 року.
Митрополити Галицькі, архиєископи Львівські, єпископи Камянецькі |
||
40/xv |
Антоній (Ангелович)[8] |
25.03.1808 – 08.01.1814 |
41/xvi |
Михаїл (Левицький)[9], кардинал |
08.03.1816 – 14.01.1858 |
42/xvii |
Григорій (Яхимович)[10] |
23.03.1860 – 29.04.1863 |
43/xviii |
Спиридон (Литвинович) |
28.09.1863 – 04.06.1869 |
44/xix |
Йосиф (Сембратович)[11] |
27.01.1870 – 22.12.1882 |
45/xx |
Сильвестр (Сембратович)[12] , кардинал |
27.03.1885 – 04.08.1898 |
46/xxi |
Юліян (Сас-Куїловський) |
30.08.1899 – 04.05.1900 |
47/xxii |
Андрей (Шептицький) |
12.12.1900 – 01.11.1944 |
48/xxiii |
Йосиф (Сліпий)[13], кардинал |
01.11.1944– 23.12.1963 |
Великими предсідниками Галицької митрополії були митрополити Андрей Шептицький та Йосиф Сліпий. Обидвоє зазнали поневірянь в ув’язненнях у Росії. Тобто, у 1914-1917 та 1945-1991 рр. Галицькі митрополити – Львівські архиєпископи вимушено перебували за своєю канонічною територією.
9. Верховне Архієпископство Львівське 1963-2005 як правонаступник Галицької Митрополії
23 грудня 1963 р. новообраний папа Павло VI надав Галицькому митрополиту Йосифу (Сліпому), який незадовго перед тим був доправлений з Сибіру в Рим, титул Верховного Архієпископа Львівського[14], зберігши за ним титул Галицького митрополита. Під час сибірського ув’язнення папа Пій ХІІ утворив дві нові, поряд з діючими, митрополії УГКЦ – Вінніпезьку у Канаді 3 листопада 1956 р.[15], та Філадельфійську у США 12 липня 1958 р.[16] Місцеблюстителями ув’язненого Галицького Митроплита в Україні були архієпископи бл. свмуч. Василій (Величковський) у 1963-1972 рр. та Володимир (Стернюк) у 1972-1991 рр.
З весни 1975 р. Блаженніший Йосиф (Сліпий) починає вживати титул Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси, прохання про визнання якого він представив ще у 1963 р. на засіданнях ІІ Ватиканского Собору.
31 березня 1991 р. патріарх Мирослав-Йоан переїхав на свої канонічні терени – у м. Львів, та додатково використовує титул митрополита Києво-Галицького. Від 22 лютого 1996 р. у зв’язку із погіршенням його здоров’я, по суті місцеблюстителем Верховного Архієпископа, служить єпископ Любомир (Гузар). За його управління Церквою бл. папа Йоан Павло ІІ проголосив 24 травня 1996 р. ще одну, уже четверту, митрополію УГКЦ– Перемисько-Варшавську у Польщі[17].
25 січня 2001 р., після смерті попередника, синод єпископів УГКЦ обрав владику Любомира Гузара Верховним Архиєпископом-Патріархом.
Верховні Архієпископи Львівські, Митрополити Києво-Галицькі, єпископи Кам’янецькі |
||
48/xxiii |
Йосиф (Сліпий), кардинал |
23.12.1963 – 07.09.1984 |
49/xxiv |
Мирослав-Йоан (Любачівський), кардинал |
07.09.1984 – 14.12.2000 |
50/xxv |
Любомир (Гузар), кардинал |
26.01.2001 – 29.08.2005 |
Верховне Архиєпископство Києво-Галицьке та Зміни в структурі УГКЦ від 2005 року
29 серпня 2005 р. новообраний папа Венедикт XVI реорганізував Верховне Архієпископство Львівське у Верховне Архієпископство Києво-Галицьке, у зв’язку із чим осідок Верховного Архієпископа-Митрополита переїхав зі Львова до Києва, а Львівським архієпископом призначено владику Ігоря (Возьняка). Від 27 лютого 2011 р. провід у Києво-Галицькому Верховному Архипископстві обійняв блаженніший Святослав (Шевчук)
29 листопада 2011 р. Львіську архиєпархію буде реорганізовано у митрополію, а її архиєпикоп Ігор (Возьняк) буде возведений патріархом Святославом (Шевчуком) на львівський митрополичий престол.
Верховні Архієпископи Києво-Галицькі, Митрополити Києво-Галицькі, єпископи Кам’янецькі |
||
50 |
Любомир (Гузар), кардинал |
29.08.2005 – 10.02.2011 |
51 |
Святослав (Шевчук)[18] |
від 27.02.2011 |
Архиєпископ Львівський |
||
хxvi |
Ігор (Возьняк) |
10.11.2005-29.11.2011 |
Митрополит Львівський |
||
хxvi |
Ігор (Возьняк) |
від 29.11.2011 |
Підсумки
Поряд із Львівською митрополією у складі Києво-Галицького Верховного Архієпископства з початком грудня 2011 року діятимуть ще три митрополії: Києво-Галицька, Івано-Франківська та Тернопільсько-Зборівська (три уже діють за кордоном). Тобто,загальна кількість митрополій – сім. На часі – установлення восьмої греко-католицької митрополії у Бразилії.
Наш нинішній Предстоятель Церкви Блаженніший Патріярх Святослав (Шевчук) є п’ятдесят першим у ланцюзі відомих архієреїв Київської Церкви, які носили титул Галицького Митрополита, починаючи від першого митрополита Ніфонта,. З цих п’ятдесяти одного – двадцять вісім перебували у видимому сопричасті з Римським Апостольським Престолом.
Подібно, наш нинішній правлячий архиєпископ преосвященніший Владика Ігор (Возьняк) є двадцять шостим у ланцюжку Львівських єрархів, починаючи від першого Львівського єпископа Макарія (Тучапського). Із цих двадцяти шести Львівських архієреїв вісімнадцять перебували у видимому сопричасті з Римським Апостольським Престолом.
Цікавим є те, що Львівська, Галицька та Київська катедри впродовж усієї історії були тісно пов’язані між собою так, що в окремі роки вони поєднувалися в титулах, тобто, їх очолював один і той же ієрарх. Зокрема, з 1401 по 1805 рік тридцять чотири єрархи носили обидва титули – Київського і Галицького митрополита одночасно. У 1540-1805 рр. з ними за титул Галицьких митрополитів безуспішно конкурували чотирнадцять інших єрархів, що обіймали Львівську катедру.
У 1805 р. Римський престол ліквідував титул митрополита Київського, а титул Галицького передав Львівським єпископам. Тому з 1805 по 1991 р. архієпископи Львівські (з 1963 р. – Верховні Архиєпикопи Львівські) були водночас Галицькими митрополитами. Із переїздом в Україну Блаженніший Мирослав-Йоан прийняв тилул Києво-Галицького Митрополита й одночасно залишався Львівським Верховним Архиєпископом. Отож, у 1991-2005 рр. титули Київського, Галицького і Львівського ординарія носив і той же єрарх: Мирослав-Йоан Любачівський, згодом – Любомир Гузар. Подібна ситуація була у 1729-1746 рр., коли владика Атанасій (Шептицький) одночасно обіймав Львівський, Київський і Галицький титули.
У 2005 р. ми були свідками розділення: переїхавши до Києва блаженніший Любомир (Гузар) відокремив Києво-Галицький престол від Львівського, а цього 2011 р. Львівський престол піднесено до рівня митрополичого. Ось така непроста історія Львівської і Галицької єпископських катедр, і в цій історії ще залишається багато нез’ясованого.
Використані джерела: 1) Грушевський М. Історія України-Руси, т. 3. Київ 1993; 2) Карташев А. История Русской Церкви. Москва 2005; 3) Маркевич А., аєп. З історії заснування Галицької і Львівської архієрейських кафедр// http://archiv.orthodox.org.ua/page-278.html; 4) Мудрий С., єп. Нарис історій Церкви в Україні. Львів 1995; 5) Назарко І., о. Київські і Галицькі митрополити. Торонто 1962; 6) Пристай М., о. Львівська греко-католицька духовна семінарія. Львів 2003 7) Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія XII–XVIII ст. Львів 2010; 8) Турій О. До питання про юрисдикцію та титулування митрополитів Київських і Галицьких та архиєпископів Львівських: історична ретроспектива // http://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/35490/; 9) Федорів Ю., о. Історія Церкви в Україні. Свічадо 2007; 10) Чубатий М. Історія християнства на Руси-Україні, т. 1–2. Рим–Нью-Йорк, 1965–76.
[1] Станом на 11.11.2011 Блаженніший Святослав (Шевчук) є наймолодшим з-поміж усіх архієпископів митрополитів Католицької Церкви, а з поміж єпископів лише троє із більш ніж п’яти тисяч від нього молодші.
[2] В табличках у цій статті вживаємо дві нумерації: арабськими цифрами нумеруємо єрархів, що носили титул Галицького, римськими – єрархів, що носили титул Львівського. Якщо єрарх мав обидва титули одночасно, то вживаємо паралельно обидві нумерації.
[3][св.] – вказує, що єрарх проголошений святим у Православній Церкві. У Католицькій Церкві жоден із Київський, Галицьких чи Львівських єрархів-ординаріїв не проголошений святим чи блаженним.
[4] Його наступник у 1461 р. Теодосій вживає титул Митрополит Московський і всієї Руси, тобто, опускає титул Галицького.
[5] Однак, у 1620 р. патріарх Єрусалимський Теофан ІІІ рукоположив для не’зєднаних з Апостольською столицею територій митрополита Йова (Борецького) з титулом Київського і всієї Руси й осідком у Києві. Зазначена структура, котра постала в неканонічний спосіб та не мала безпосередньої тяглості від попередньої Митрополії Київської, Галицької і всієї Руси, практично не використовувала титул митрополита Галицького.
[6]У 1783-841796-1797 рр. – ректор Львівської Духовної Семінарії..
[7] Ними були митрополити Іраклій Лісовський (1806-1809), Григорій Коханович (1809-1814) та Йосафат Булгак (1817-1838).
[8]У 1783-1784 та у 1787-1797 рр. – ректор Львівської Духовної Семінарії.
[9]У 1798-1808 рр. – викладач Львівської Духовної Семінарії.
[10]У 1837-1841 р. – ректор Львівської Духовної Семінарії.
[11]У 1850-1852 рр. – префект Львівської Духовної Семінарії.
[12] У 1864-1867 рр. – префект Львівської Духовної Семінарії.
[13]У 1926-1944 р. – ректор Львівської Духовної Семінарії.
[14] Верховне Архиєпископство – структура, що посідала проміжне становище між митрополією та патріархатом. Власне, статус Верховного Архиєпикопства був спеціально запроваджений у відповідь на неможливість проголосити патріархат УГКЦ, яка на той час переживала пік свого катакомбного періоду, а її Предстоятель постійно перебував на вигнанні поза межами своєї канонічної території – спершу в Сибірі, згодом – у Римі.
[15] Митрополію очолювали митрополити Максим Германюк (1956-1992), Михаїл Бздель (1992-2006) та Лаврентій Гуцуляк (від 2006 р.).
[16] Митрополію очолювали митрополити Костянтин Богачевський (1958-1961), котрий у 1911-1918 рр. був префектом, а у 1918 р. – віце-ректором Львівської духовної семінарії, Амврозій Сенишин (1961-1976), Йосиф Шмондюк (1977-1978), Мирослав-Йоан Любачівський (1979-1980), Стефан Сулик (1980-2000) та Стефан Сорока (з 2000 р.).
[17]Митрополію незмінно від 1996 р. очолює митрополит Йоан Мартиняк.
[18]У1999-2000 рр. – префект, 2000-2007 рр. – віце-ректор, 2007-2009 рр. – ректор Львівської Духовної Семінарії.